До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
Сергій Хіміченко, менеджер із продажів
Мене призвали в шосту хвилю мобілізації. Служив у 53-ій окремій механізованій бригаді. В жовтні 2016-го повернувся додому. Запрошення залишитися на контракт відхилив, написавши 12 причин.
Коли повернувся додому, постановив, що потрібно реабілітуватися. Перший тиждень навіть по хліб не виходив. Хотілося лише сімейного затишку й тепла. Отримав на дитину путівку до Східниці у Львівській області. Поїхали усією сім`єю. Відпочили. Там я збагнув, що ще зарано, тому що тіло моє тут, а душа там – на фронті. Я по кілька разів на день дзвонив до побратимів, що залишилися воювати, і тих, хто повернувся. Та згодом вирішив, що потрібно приходити до тями.
Спочатку місяць робив ремонт у квартирі – було натхнення та час. Потім був Новий рік, Різдво. На початку лютого почав шукати роботу. Я до війни 15 років працював у меблевому бізнесі. Був і керуючим, і директором магазину. Але за тиждень не було жодного запрошення на співбесіду.
У середині лютого у Спілці ветеранів Шевченківського району познайомився з Михайлом Мартищуком із Центру Axios, який порекомендував звернутися до них. Послухався – прийшов. Пройшов тут кілька дуже цікавих тестів на профорієнтацію. Мені допомогли скласти професійне резюме. Направили на курси англійської мови, була потреба її пригадати. Паралельно навчався на менеджера зовнішньоекономічної діяльності та логіста. Виходив у люди, спілкувався, зустрічався з побратимами.
Спеціалісти з Центру Axios знайшли мені роботу у компанії ТМ “GRANADO”. Працюю там менеджером із продажів. Але є можливості для розвитку та кар’єрного зростання. Керівництво лояльно ставиться до ветеранів війни. Їх не цікавить моє військове минуло, а лише професійні якості. Вони прагнуть зробити мій робочий процес максимально комфортним.
Сторінками війни…
Під час першої та другої хвиль мобілізації ходив до військкомату, але мені сказали чекати. Під час 3-5 хвиль приносили повістки додому, та дружина їх ховала. Коли почалася шоста хвиля, дружина саме була на дачі, ось тоді я й призвався. Жодного вагання йти чи ні на війну не було, тому що я люблю свою країну, сім`ю, землю, й навіть ворогів.
На ВОПі близько 60 днів був у Верхньоторецьку, близько 180 днів у Торецьку. На “нулю” був у період з жовтня до кінця листопада 2015 року та з квітня до жовтня 2016 року. Був одним із 46-ти військових, котрі пішки йшли до військової прокуратури Миколаєва відстоювати права захисників.
Ніколи не думав, що в тилу таке зневажливе ставлення до військових. На ВОПах офіцерів крихта, але на полігонах їх, як грибів після дощу. Щоправда, є виключення: “Білий”, “Ведмідь”, “Купол”, “Валеріч”. Ставлюся до них з величезною повагою.