Archive

  • Axios Centre > #ЦентрAxios #Axios #війна #російсько_українська_війна #працевлаштуй_ветерана
До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
 
Сергій Хіміченко, менеджер із продажів
 
Мене призвали в шосту хвилю мобілізації. Служив у 53-ій окремій механізованій бригаді. В жовтні 2016-го повернувся додому. Запрошення залишитися на контракт відхилив, написавши 12 причин.
 
Коли повернувся додому, постановив, що потрібно реабілітуватися. Перший тиждень навіть по хліб не виходив. Хотілося лише сімейного затишку й тепла. Отримав на дитину путівку до Східниці у Львівській області. Поїхали усією сім`єю. Відпочили. Там я збагнув, що ще зарано, тому що тіло моє тут, а душа там – на фронті. Я по кілька разів на день дзвонив до побратимів, що залишилися воювати, і тих, хто повернувся. Та згодом вирішив, що потрібно приходити до тями.
 
Спочатку місяць робив ремонт у квартирі – було натхнення та час. Потім був Новий рік, Різдво. На початку лютого почав шукати роботу. Я до війни 15 років працював у меблевому бізнесі. Був і керуючим, і директором магазину. Але за тиждень не було жодного запрошення на співбесіду.
У середині лютого у Спілці ветеранів Шевченківського району познайомився з Михайлом Мартищуком із Центру Axios, який порекомендував звернутися до них. Послухався – прийшов. Пройшов тут кілька дуже цікавих тестів на профорієнтацію. Мені допомогли скласти професійне резюме. Направили на курси англійської мови, була потреба її пригадати. Паралельно навчався на менеджера зовнішньоекономічної діяльності та логіста. Виходив у люди, спілкувався, зустрічався з побратимами.
 
Спеціалісти з Центру Axios знайшли мені роботу у компанії ТМ “GRANADO”. Працюю там менеджером із продажів. Але є можливості для розвитку та кар’єрного зростання. Керівництво лояльно ставиться до ветеранів війни. Їх не цікавить моє військове минуло, а лише професійні якості. Вони прагнуть зробити мій робочий процес максимально комфортним.
 
Сторінками війни…
Під час першої та другої хвиль мобілізації ходив до військкомату, але мені сказали чекати. Під час 3-5 хвиль приносили повістки додому, та дружина їх ховала. Коли почалася шоста хвиля, дружина саме була на дачі, ось тоді я й призвався. Жодного вагання йти чи ні на війну не було, тому що я люблю свою країну, сім`ю, землю, й навіть ворогів.
На ВОПі близько 60 днів був у Верхньоторецьку, близько 180 днів у Торецьку. На “нулю” був у період з жовтня до кінця листопада 2015 року та з квітня до жовтня 2016 року. Був одним із 46-ти військових, котрі пішки йшли до військової прокуратури Миколаєва відстоювати права захисників.
 
Ніколи не думав, що в тилу таке зневажливе ставлення до військових. На ВОПах офіцерів крихта, але на полігонах їх, як грибів після дощу. Щоправда, є виключення: “Білий”, “Ведмідь”, “Купол”, “Валеріч”. Ставлюся до них з величезною повагою.
 
До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
 
Сергій Павлов, підприємець
 
З 1998 року займався мобільним зв’язком. Був дилером UMC (зараз Vodafone). Працював з найкрупнішими організаціями України. Мав дуже добре фінансове становище. Та коли повернувся з війни, змінилися умови роботи в оператора – юридичних клієнтів вони заборонили обслуговувати дилерам. Ось тоді й почалися пошуки роботи.
 
Товариш запросив попрацювати з ним у одному проекті. Тож із грудня по квітень 2017-го працював там. Також почав займатися продажем якісного брендового дитячого одягу. Привозимо його з Європи. Це старі колекції, які за європейським законодавством мають бути утилізовані. Їх викуповуємо практично за безцінь. Основні витрати – це логістика. Тож можу продавати його тут недорого. Мені дуже подобається цим займатися. Навіть з’явилися постійні клієнти.
 
Вважаю, що робота має приносити задоволення.
Хочу організувати мережу невеликих магазинів дитячого одягу в торгових центрах під Києвом – в Бучі, Ірпіні тощо. Там оренда дешевша, ніж у столиці, тож зможу продавати дешевше одяг. Налагоджу цей бізнес, щоб працював, а сам займатимуся аксесуарами та телефонами, бо люблю це. Наразі ж намагаюся заробити інвестиції на ці дві справи. Тому що для відкриття одного магазину одягу потрібно близько 10 тис. доларів. А для толкового прибутку має працювати 4-5 магазинів.
 
Колеги із Центру Axios направили мене на курси з вивчення англійської мови. Поновився в університеті. Раніше навчався на юридичному факультеті. Та на четвертому курсі через велику завантаженість на роботі довелося залишити навчання. Тепер поновився, але на другий курс історичного факультету.
 
Мрію знайти жінку, з якою створю сім’ю. Народити дитину. Відкрити власний бізнес. Розвиватися. Коли досягну бажаного, зможу запрошувати на роботу ветеранів.
З України їхати не дуже хочеться. Я жив 1,5 роки у Варшаві, там краще, але тут рідніше.
 
Дорогами війни…
Усе почалося з Революції Гідності. Приходив на Майдан з друзями, допомагав будувати барикади. Коли почалася війна на Сході й оголосили першу мобілізацію, на наступний день пішов у військкомат. Там записали мої дані та відправили додому. Слід зазначити, що я ніколи не служив й, відповідно, мав “білий квиток”. З кінця червня, не маючи жодного звернення від військкомату, почав дзвонити на гарячу лінію Міноборони, до батальйону “Донбас”, але ніхто не хотів мене брати. Наприкінці серпня я таки записався до нацгвардії, пройшов медкомісію. Там мене почали запитувати про військовий квиток. Навчений гірким досвідом, сказав, що загубив його. Додавши, що не служив. На питання “Чому?”, відповів, що не знаю, у військовому квиткові все було записано кодами. І додав, що здоровий та хочу воювати. Отримав довідку й на цьому все заглохло.
 
У вересні 2014 р. мені подзвонили й запросили на двотижневі навчальні курси: тиждень теорія, а тиждень практика. Я справно відучився два тижні. Потім був дзвінок із нацгвардії з Івано-Франківська й запрошення на службу. Все, що там викладали, на війні знадобилося.
У грудні 2014 року підписав договір резервіста в частину 1241. Перебував у Кримському, Артемівську. Перевівся у військову частину 3057 під Маріуполем у штурмову роту. В цій частині був до квітня 2016 року. Звідти й повернувся до мирного життя.
До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
 
Рябека Андрій, перекладач, помічник громадського діяча
 
Тринадцять місяців служив заступником командира гаубичної батареї по роботі з особовим складом 3-го батальйону 79-ої аеромобільної бригади (м. Миколаїв).
 
Коли повернувся до цивільного життя, почав шукати роботу у політико-громадській сфері. Я ж за фахом “Політолог-міжнародник. Перекладач з французької мови”. Знаю три мови: французьку, англійську та іспанську. Але працевлаштуватися не виходило. Хотів поїхати за кордон, також не вийшло. Потім вдалося місяць попрацювати помічником одного з депутатів. Отримав запрошення поїхати в Алжир перекладачем. Погодився. З травня по вересень працював там. Коли повернувся до Києва, продовжив пошуки роботи.
 
Рідний брат одного з моїх побратимів власник туристичної фірми. Пішов працювати туди. Від самого початку розглядав цю роботу як тимчасову. Потім знайшов вакансію перекладача в Кот-д’Івуар. Поїхав туди у липні на місяць.
Після повернення знову почалася епопея з пошуком роботи. Випадково після випуску новин на одному з телеканалів побачив ролик про Центр Axios. Вирішив сходити туди. Мені допомогли скласти резюме. Тепер я маю гарне резюме українською, англійською та французькою мовами. Направили на навчання на водійські курси. А тим часом шукали роботу.
 
Я завжди працював перекладачем. Переважно за кордоном. Та завжди хотів працювати в Україні. Але коли почав оглядати український ринок праці, здивувався. Роботодавці пропонують неймовірно низькі зарплати при тому, що ціни в нас дуже європейські. В Україні викривлений ринок й уся економіка. Та, незважаючи на це, у травні 2017-го я пішов працювати перекладачем в “Укрспецекспорт”. Але завжди хотілося спробувати себе в громадсько-політичній сфері – помічником громадсько-політичного діяча тощо. Тож я продовжував пошуки. Діяв за біблійним принципом “Стукайте і вам відчинять!”. Й мені таки посміхнулася удача. Я звернувся до одного громадського діяча, й він погодився зі мною працювати. Наприкінці вересня почалася наша співпраця.
 
Я переконаний, що все можливо. Головне не стояти на місці, а щось робити. Якщо кваліфікація не дає можливості зробити те, що хочеться, потрібно шукати інші можливості. Вони завжди є. Лише потрібно проявити трохи наполегливості та бажання…
 
Дорогами війни…
Я працював перекладачем у далеких африканських країнах. У січні 2014 році мій договір закінчився. Саме починалася Революція Гідності. Я вирішив, що маю бути в Україні. Чекав повістку, але вона не приходила. Влітку 2014 р. побачив інформацію про набір до 3-го батальйону 79-ої аеромобільної бригади у Миколаєві. Поїхав у Миколаївський військкомат. Там отримав повістку. Із серпня 2014-го по вересень 2015 року був заступником командира гаубичної батареї по роботі з особовим складом. На цій посаді служив усі 13 місяців неподалік Маріуполя.
 
 
До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
 
Руслана Дяченко, менеджер з туризму
 
Березень 2015-го. Пролунав нічний дзвінок. Не встигнувши добігти до телефону, отримую СМС “Вбитий!”… Тієї ночі загинув мій чоловік Дяченко Олег, боєць 12-го батальйону.
Потім похорони, на яких було безліч людей. Співчуття. Тихі розмови. Гучні промови. Довга хода на цвинтар… А по завершенню поховальної церемонії хтось підійшов до мене й, звівши очі в небо, сказав: “Дивися, з-за хмар вийшло сонце”.
 
Моє ж сонце ще довго не виходило. Та прийшов момент, коли усвідомила, що потрібно боротися за тих, хто залишився жити, і за себе зокрема. Я мама. Й не наповнивши серце теплом знову, не зможу виростити дитину. То був мій відправний пункт до повернення до життя в нових умовах.
 
Далі відбувалося усе досить несподівано. Якось я побачила оголошення про безкоштовний speaking club у Центрі AXIOS. Вирішила сходити туди й подивитися що там і як.
 
Виявляється, окрім освітніх курсів, вони ще надають послуги із працевлаштування. Це саме те, що мені було потрібно. Справа в тому, що я 25 років пропрацювала у пароплавстві у фірмі, що влаштовувала тури для іноземців. Там я виросла з інструктора до директора. Але чотири роки тому компанія припинила існування. За цей час в туристичному бізнесі відбулося багато змін. Тож потрібно було надолужувати втрачене. Спеціалісти з AXIOS влаштували мене на курси менеджера з туризму. Зараз я активний студент. А по середах ходжу на speaking club у Центр. Паралельно ще навчаюся в школі англійської мови. Планую навчання у Школі туризму. Життя вирує. І ним керую я.
 
Планую й надалі працювати в туристичній сфері. Ростити сина. Він у мене великий розумник.
 
Кожному, хто втратив рідних на війні, варто пам`ятати: такими, як були, ми вже не будемо ніколи, та маємо можливість стати кращими…
 
До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
 
Роман Вінніков, електрогазозварювальник
До війни 10 років, з 2005-го до 2015-го, займався вантажоперевезеннями. Був одним із менеджерів компанії. У 2015 році було оголошено шосту хвилю мобілізації. Мені прийшла повістка з військкомату, і я пішов воювати.
 
Коли повернувся, то фірма, на якій я працював, закрилася. Залишився без роботи. Матеріально та морально було дуже важко. Відчував велику підтримку матері. Та вона все одно не могла зрозуміти усього того, що розуміють ті, хто пройшов війну.
 
Від бойового товариша з позивним “Рогалик” я дізнався про Центр Axios. Сюди привів мене він. Тут я отримав допомогу, що була мені на той час потрібна, - це й психологічна, й моральна підтримка. Також з’ясувалося, що тут ще й допомагають із працевлаштуванням. Дають можливість навчатися на різноманітних курсах. Тож я обрав курси електрогазозварювальників у навчальному центрі “Професійна безпека”. Провчився кілька місяців. А після закінчення навчання мені запропонували залишатися у них на роботу. Я погодився. Працюю тут із червня 2017-го. Навчаю інших електрогазозварювальній справі.
Робота мені подобається. Сам вдосконалююся та людям допомагаю вчитися. До нас направляють багатьох учасників бойових дій. На жаль, не всі приходять. Але ті, що приходять, мають бажання вчитися. Це непроста, але цікава робота. Потрібно часто проявляти творче мислення. Зараз мене направили на навчання в Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона. Освоюю аргонне зварювання. Раніше навіть не уявляв, які речі можна робити за допомогою електрозварювального апарату.
 
Дорогами війни…
Мобілізували мене в 2015 році. Я потрапив до 12-го окремого мотопіхотного батальйону. На той момент він був у складі 26-ї артилерійської бригади. Воювали у Донецькій області – від Красного Лиману до Авдіївки. Звідти у жовтні 2016 року пішов на демобілізацію.
 
#ЦентрAxios #Axios #війна #російсько_українська_війна
#працевлаштуй_ветерана
До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
 
Ольга Завялова, спеціаліст з управління персоналом
 
Коли почалася війна - була волонтером. Потім вивчилася на парамедика, працювала на першій лінії оборони. Коли повернулася до дому, то деякий час “звикала до мирного життя”, тому що на фронті все, наче на долоні, дуже швидко розумієш, що за людина поряд. А тут незрозуміло, де правда, а де брехня, де іноді свій, а де чужий. У якийсь момент розумієш, що не даєш собі ради. Тут головне — підтримка родини, друзів і робота.
 
Пів року я намагалася знайти роботу. Спочатку повернулась на колишнє місце, де працювала менеджером по роботі з клієнтами, була спеціалістом із підлогового покриття. Але було важко спілкуватися з людьми. Почала займатися закупівлями, пішла в індустрію краси. Думала, що маю зайнятися чимось жіночним. Це дуже цікавий, але доволі жорсткий бізнес. Там, де я працювала, всім було байдуже до війни, ніби її зовсім немає чи не настільки вона важлива, а може це тільки мені так вважалось.
 
Усвідомила, що займаюся чимось не тим. Перед новим 2017 роком почалося чергове загострення на сході, і до Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) набирали парамедиків. Подруга збиралась туди і кликала мене. Ми з чоловіком вирішили поїхати на ротацію і потім, можливо, піти служити, бо в Києві почувалися якось пригнічено. На передову ПДМШ тоді не пускали, тільки евакуаційну місію, яка і на сьогодні дуже важлива. Але я парамедик і звикла працювати в інших умовах, а тут потрібні лікарі, які будуть стабілізувати поранених та лікувати, коли це потрібно.
 
Місяць ми пробули на ротації, я працювала з дуже крутими лікарями у групі, яка мене багато чому навчила. Зрозуміла, що на сході нічого корисного не зроблю, тож маю знайти, де моя допомога знадобиться у Києві. Але готова завжди повернутися на схід, якщо моя робота в ролі парамедика знову буде потрібна.
 
Коли повернулась із ротації, треба було знову шукати роботу. Ходила на різні співбесіди, пробувала працювати в різних організаціях, але все було не те. З чоловіком уже вирішили, що влітку їдемо на схід. І раптом якось уночі побачила оголошення в інтернеті, що в Центр AXIOS потрібен HR-спеціаліст. Це було наче сонечко. Відгукнулася, написала супровідного листа. Наступного дня зі мною зв’язався керівник Центру Олег Магалецький, запросив на співбесіду. На результат потрібно було чекати два дні. Не знала, що буде, якщо сюди не потраплю. Побачила, що це робота, про яку я мріяла. І зрештою мене взяли.
 
Коли почала працювати, було не завжди легко, роботи багато та війна і на сьогодні ще йде. Але важливо те, що розумію та ловлю себе на думці - я щаслива та радію від того, чим займаюся, я маю можливість допомогти та ділитися досвідом.
 
Дорогами війни…
У 2014 році я познайомилася з бійцем 12-го окремого мотопіхотного батальйону “Київ” і разом з іншими людьми поїхала як волонтер до Новоайдара з допомогою для бійців цього формування — смаколиками і запчастинами до техніки, яку вони замовили. Тут вперше побачила, що таке “Гради”, як прокидатися від вибухів,що таке обстріли та як живуть, служать солдати.
 
У березні 2015 пішла до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Два тижні провели в навчальному таборі, де вчилися основам надання першої медичної допомоги. Плюс — ми пройшли курс підготовки до бойового стресу “Броньований розум”. Ротації у нас були по одному місяцю. Локалізувалися у Бахмуті Донецької області. Допомагала на кухні, готувала обіди. Тоді познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, добровольцем батальйону “Дніпро-1”.
 
У червні 2016 року отримала від Міністерства оборони України медаль “За сприяння Збройним Силам України”. Потім два місяці на 1-й ліній оборони з 30-ю бригадою.
 

Subscribe error, please review your email address.

Close

You are now subscribed, thank you!

Close

There was a problem with your submission. Please check the field(s) with red label below.

Close

Your message has been sent. We will get back to you soon!

Close