До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
Ірина Базикіна, медична сестра
За першою освітою я медсестра. Працювала років п’ять за фахом. Потім закінчила Київський університет культури та мистецтв за спеціальністю “дизайнер одягу”. Народила донечку. Пішла в декрет. Трохи підробляла. Почалася Революція Гідності. Ходила на Майдан: приносила теплі речі, розносила чай та їжу. Потрібні були медики. Я пішла в “Український дім” у хірургію медсестрою. Коли почалася війна, спочатку була волонтером, а потім пішла на фронт медсестрою. Пробула там 1,5 роки.
До мирного життя повертатися важко. Багато чого переоцінила, будучи на війні. Тягне назад, бо розумію, що можу там багато чим допомогти хлопцям. Просила знайомого з позивним “Ярило” взяти мене на фронт, але він поставив умову, що я маю сходити в Центр Axios до психологів. Щаслива, що змогла тут зустріти справжніх людей, близьких за духом. Вони все розуміють, надзвичайно підтримують та допомагають відновити віру в себе та власні сили.
В мене є 7-річна донечка. Тож заради неї потрібно жити та докладати максимум зусиль, щоб її дитинство було щасливим. Тому почала шукати роботу. Якось зустріла подругу, з якою служили в “Айдарі”. Вона розповіла, що зараз працює в Генеральному штабі Збройних сил України. Запропонувала разом служити. Я погодилася.
Продовжую займатися волонтерством та підтримувати хлопців, що воюють на Сході. Якось після дембеля дзвонила побратиму й довго не могла додзвонитися. Почала хвилюватися. Але потім він сам передзвонив і каже: “Уявляєш, два кілометри пораненого тягнув. Весь захеканий. Думав, що 10 кг скину. Богу дякувати, що поранення було нескладним, а то навряд чи вдалося б урятувати”. Поросив допомогти з машино, хоча б якусь розвалюху придбати, щоб поранених транспортувати. Думаю: “Дурня! Я ж була волонтером. Зараз швидко зберу кошти й усе купимо”. Але не так сталося, як гадалося. Почала звертатися до друзів, знайомих, та у відповідь було нерозуміння. Кожен жив у мирному світі зі своїми турботами та потребами – у когось ремонт, хтось на нову сумочку заощаджує тощо. Та гроші все одно знайшла. Купили машинку. Вона вже врятувала щонайменше 5 життів. Зрозуміла, що можу допомагати, й будучи тут, на мирній території України.
Дорогами війни…
Коли почалася війна, активно займалася волонтерством. Дуже багато спілкувалася з військовими. Відправляла їм медикаменти. Потім був Іловайськ, Донецький аеропорт. Ну як мені було всидіти вдома? Тож у 2015 році пішла на війну, як на реабілітацію. Пробула там 1,5 роки. Спочатку була в 10-ій гірсько-штурмовій бригаді. Потім – в “Айдарі”.