До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.
Ольга Завялова, спеціаліст з управління персоналом
Коли почалася війна - була волонтером. Потім вивчилася на парамедика, працювала на першій лінії оборони. Коли повернулася до дому, то деякий час “звикала до мирного життя”, тому що на фронті все, наче на долоні, дуже швидко розумієш, що за людина поряд. А тут незрозуміло, де правда, а де брехня, де іноді свій, а де чужий. У якийсь момент розумієш, що не даєш собі ради. Тут головне — підтримка родини, друзів і робота.
Пів року я намагалася знайти роботу. Спочатку повернулась на колишнє місце, де працювала менеджером по роботі з клієнтами, була спеціалістом із підлогового покриття. Але було важко спілкуватися з людьми. Почала займатися закупівлями, пішла в індустрію краси. Думала, що маю зайнятися чимось жіночним. Це дуже цікавий, але доволі жорсткий бізнес. Там, де я працювала, всім було байдуже до війни, ніби її зовсім немає чи не настільки вона важлива, а може це тільки мені так вважалось.
Усвідомила, що займаюся чимось не тим. Перед новим 2017 роком почалося чергове загострення на сході, і до Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) набирали парамедиків. Подруга збиралась туди і кликала мене. Ми з чоловіком вирішили поїхати на ротацію і потім, можливо, піти служити, бо в Києві почувалися якось пригнічено. На передову ПДМШ тоді не пускали, тільки евакуаційну місію, яка і на сьогодні дуже важлива. Але я парамедик і звикла працювати в інших умовах, а тут потрібні лікарі, які будуть стабілізувати поранених та лікувати, коли це потрібно.
Місяць ми пробули на ротації, я працювала з дуже крутими лікарями у групі, яка мене багато чому навчила. Зрозуміла, що на сході нічого корисного не зроблю, тож маю знайти, де моя допомога знадобиться у Києві. Але готова завжди повернутися на схід, якщо моя робота в ролі парамедика знову буде потрібна.
Коли повернулась із ротації, треба було знову шукати роботу. Ходила на різні співбесіди, пробувала працювати в різних організаціях, але все було не те. З чоловіком уже вирішили, що влітку їдемо на схід. І раптом якось уночі побачила оголошення в інтернеті, що в Центр AXIOS потрібен HR-спеціаліст. Це було наче сонечко. Відгукнулася, написала супровідного листа. Наступного дня зі мною зв’язався керівник Центру Олег Магалецький, запросив на співбесіду. На результат потрібно було чекати два дні. Не знала, що буде, якщо сюди не потраплю. Побачила, що це робота, про яку я мріяла. І зрештою мене взяли.
Коли почала працювати, було не завжди легко, роботи багато та війна і на сьогодні ще йде. Але важливо те, що розумію та ловлю себе на думці - я щаслива та радію від того, чим займаюся, я маю можливість допомогти та ділитися досвідом.
Дорогами війни…
У 2014 році я познайомилася з бійцем 12-го окремого мотопіхотного батальйону “Київ” і разом з іншими людьми поїхала як волонтер до Новоайдара з допомогою для бійців цього формування — смаколиками і запчастинами до техніки, яку вони замовили. Тут вперше побачила, що таке “Гради”, як прокидатися від вибухів,що таке обстріли та як живуть, служать солдати.
У березні 2015 пішла до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Два тижні провели в навчальному таборі, де вчилися основам надання першої медичної допомоги. Плюс — ми пройшли курс підготовки до бойового стресу “Броньований розум”. Ротації у нас були по одному місяцю. Локалізувалися у Бахмуті Донецької області. Допомагала на кухні, готувала обіди. Тоді познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, добровольцем батальйону “Дніпро-1”.
У червні 2016 року отримала від Міністерства оборони України медаль “За сприяння Збройним Силам України”. Потім два місяці на 1-й ліній оборони з 30-ю бригадою.