Archive

До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні.

Віталій Супруненко, закрійник.
До війни працював у організації, що займалася пошиттям одягу для церковнослужителів. Виконував адміністративно-менеджерські функції. На війну потрапив добровольцем на початку лютого 2015 року.

Клієнт Центру Axios Володимир Шатарський успішно закінчив курси CISA (Сертифікат Аудитора Інформаційних Систем), які допоможуть йому у подальшому кар’єрному зростанні.

Володимир висловлює вдячність Центру Axios за швидке надання послуг та оплату за навчання у “PwC Україна”, курси якої він закінчив у жовтні-листопаді цього року. Тепер він має більше можливостей на ниві праці.

До річниці діяльності Центру Axios ми розповідаємо про історії успіху наших клієнтів - ветеранів російсько-української війни, волонтерів, які після демобілізації успішно повернулися до мирного життя, і знайшли себе у нових професіях, або відкрили для себе нові горизонти у працевлаштуванні. 

Наталя Москалик Наташа Москалик, продавець

Раніше я жила у Львові. Під час Євромайдану познайомилася із хлопцями із Правого сектору. Допомагала їм. Коли почалася війна, майже з першого дня допомагала, як могла. Якось на очі потрапив буклет Центру волонтерства. Прийшла до них і залишилася там на півтори роки. Допомагала в різних напрямках: робила декупаж на гільзах, які потім дуже добре продавалися на різних акціях. Сама працювала продавцем у магазині біжутерії. Його власники дозволили мені зробити там пункт прийому пластикових кришечок. Поруч з нами знаходилася соціальна служба. Я попросила її працівниць, котрі доглядають за самотніми бабусями, запитати чи готові їх підопічні в’язати для хлопців на фронті шкарпетки та шапки. Бабусі з радістю погодилися. Тож до мене у магазин почали зносити гори ниток. А ще тканину для сіток. Це все забирали, розвозили, роздавали…
Потім переїхала до Києва. Сама киянка, та не жила тут 18 років. Спочатку адаптувалася, шукала роботу. Влаштувалася продавцем. Працювала тиждень через тиждень. І коли мала вихідні, їздила до Львова та допомагала у Центрі волонтерства. Також підтримувала знайомого, який лежав у госпіталі.

У одній із соцмереж побачила оголошення про те, що Волонтерський пункт на Південному залізничному вокзалі шукає волонтерів. Прийшла туди 11 жовтня 2016 року й одразу ж залишилася на чергування. Тепер увесь свій вільний час проводжу тут. Разом з іншими волонтерами допомагаю готувати їжу, роздавати її воякам. Коли треба, за речами їх нагляну, до поїзда проведу. Поспілкуюся. Є люди, яким просто хочеться помовчати, подумати. Та трапляються й такі, що можуть говорити цілу ніч. Розповідають усе: як воюється, про сім’ю, друзів… І тут головне – слухати. Робити це щиро, щоб вони відчували, що їх чують. Тоді й на війну їдуть із полегшенням та надією.

У нас зупиняються різні вояки: хтось їде на війну, хтось повертається звідти, хтось – у госпіталь, хтось – із нього, комусь на навчання потрібно тощо. Багато хлопців упевнені, що вони нікому не потрібні, та їх ніхто не чекає. А ми їм кажемо: “Ми завжди вас чекаємо. Я чекаю вас!”. Кожен з них мені, як дитина. Хоч би йому було 20 років, хоч 60.
Іноді йду після зміни, наче вичавлений лимон. Та все одно відчуваю радість, бо знаю, що допомагаю нашим захисникам.

Якось, коли залишилася без роботи та шукала нову, дівчата з Пункту порадили звернутися до Центру Axios. Послухалася. Там познайомилася з HR-спеціалістом Михайлом. Він сам колишній військовий, тож добре мене розуміє. Я все життя працювала продавцем. У Львові продавала біжутерію, у Києві - білизну. За таким напрямком роботу знайти не так просто. А Михайло надсилав мені багато вакансій. Потім порадив піти на курси в Центрі. Спочатку я пішла на курси практичної психології. А зараз навчаюся на комп’ютерних курсах та вивчаю англійську мову. Михайло мене постійно підтримує і вірить у мене. Це дуже надихає та допомагає.
У волонтерському пункті я знайшла багато хороших друзів. Дуже тішить, що можу допомагати людям.

А це - Fb-сторінка Волонтерського пункту на Південному залізничному вокзалі у м. Києві:https://www.facebook.com/groups/437783666413967/

Чемна та завжди відкрита до спілкування людина. По його доброзичливій та сором’язливій посімішці, навіть ніколи і не скажеш, що ця людина побувала у полоні. Його дві доби катували бойовики. Дякувати Богу, воїн залишився живим.

До Центру AXIOS прийшов слідом за побратимом, який розповів Роману про можливість отримати на базі організації безкоштовні курси. Роман вже із самого початку знав з чого він почне і підійшов до цього питання з усією відповідальністю.
Відразу обрав напрямок WEB-дизайнера. Відвідавши декілька навчальних закладів, які пропонували подібні курси, записався на пробні уроки. І, пересвідчившись у професіоналізмі викладацького складу та оцінивши технічні ресурси одного із них, зупинився на навчальному центрі «Успіх». Після трьох з половиною місяців опанування даною спеціалізацією та спілкуванням з близькими по духу однодумцями, разом започаткували власну справу - студію графічного дизайну ПП «Фортуна».

Супруненко Віталій. Людина з багатим життєвим досвідом. Доброволець… Боєць 73 бригади… Кулеметник… Прекрасний батько, чоловік та дідусь. Напевне, він у своєму житі заслужив не тільки шанобливе ставлення з боку близьких та знайомих, але й повагу оточуючих за дійсно чоловічий вчинок. Дехто у його віці знаходить тисячі відмовок, щоб триматися подалі від куль, вибухів та крові…

Віталій п’ять разів подавав документи на мобілізацію і п’ять разів отримував відмову… Врешті самостійно поїхав на фронт і записався до складу добровольчого батальйону «Донбас». Після року служби та двох контузій перевівся до складу 73 бригади. У середині 2016 року у зв’язку із важким пораненням був демобілізований і, звичайно, залишився без роботи. За рядом медичних протипоказань йому було відмовлено у роботі за прямою спеціальністю.
За порадою товариша, Віталій звернувся до Центру AXIOS. Профорієнтологи Центру за допомогою спеціальних методик, швидко визначили у Віталія декілька професійних напрямків, одним з яких є характерна схильність до професії кравця. Нова справа, новий до цього невідомий досвід, чотири місяці навчання та два місяці стажування довели – відбувся новий фахівець..
Сьогодні Віталій Супруненко працює в компанії «Технікс Групп» кравцем-закрійником…

До Центру звернувся демобілізований боєць, 12 ОМПБ, Вінніков Роман Валентинович.

Йому потрібна була робота. Проаналізувавши його працьовитий шлях та навчання, можна було відразу відправляти на роботу бляхарем, але, запропонувавши різні варіанти з навчання, він обрав для себе електрогазозварювання широкого профілю, НВЦ «ПРОФЕСІЙНА БЕЗПЕКА». Це також робота з залізом, але може бути ще й споріднена. Отже, в період навчання показав себе з найкращої сторони та за тиждень до завершення отримав пропозицію обійняти посаду - майстра виробничого процесу. Як підсумок, навчання важливе, бо дає старт до нового професійного життя.

До нашого Центру звернувся офіцер, який служить в Міністерстві Оборони України, Пастернак Олексій Миколайович.

Для розвитку на своїй посаді та майбутніх звершень йому потрібні були курси для водіїв та отримання прав з категорією В.
Звернувшись до Центру, одразу поїхав підписувати документи на навчання в автошколу ОНЕГА та паралельно отримав контакт від нас на проходження медкомісії з 50% знижкою - як для учасника бойових дій,в тижневий термін Центром було сплачено рахунок за теорію та практику. У липні здав іспити, отримав посвідчення з категорією В та радість від події))) Тим самим ми підтверджуємо не словом, а ділом про свою співпрацю з Міністерством Оборони України, з нашими бійцями та прикладом її успішного завершення вкотре доводимо: все в наших з Вами руках.

Олексій родом із охопленого вогнем Донецького регіону,  із Червоноармійська (нинішній Покровськ). Бачив на власні очі сепарські збіговиська та воєнізовані шабаші оголтілого від крові ополчєнія. Бачив і як драпало ополчєніє при наступі Українських добровольчих батальйонів.

Після того як у Червоноармійськ повернулась Українська влада, навіть і не замислювався з подальшим вибором сторони… Пішов у військомат та записався під ЗСУ, де і потрапив у третю мобілізаційну хвилю.
А після демобілізації виявив, що ні державі, ні своїй малій батьківщині він не потрібен. І поїхав хлопець шукати кращої долі в Київ. Слід зазначити, що за фахом Олексій монтажник металоконструкцій, має достатній досвід роботи, однак при цьому він не мав документа, який підтверджував би його професійний рівень. Помикавшись по співбесідах та побувавши декілька разів ошуканим (з хлопцем не розрахувались по заробітній платні), він за порадою побратима звернувся до Центру AXIOS.
Вже за місяць хлопчина закінчив курси монтажника-висотника, а ще через тиждень фахівці Центру знайшли йому гідну роботу на посаді монтажника кліматичних систем.

Всю війну наш герой відвоював на Т-72. І як говорить сам Андрій: «…не найкраща машина, однак воювала добре». На рахунку його бойового екіпажа один російський танк Т-80, дві БМП та одна БРДМ.., і це не враховуючи знищення живої сили та упорних пунктів противника. Один раз, правда, дісталось і їм… Однак відійшли з мінімальними втратами… Нарвались, як каже Андрій, на професіонала…

У вересні 2016 Андрій повернувся додому. Якось перебуваючи у ветеранській спілці, його погляд зачепився за буклет Центру AXIOS…
Вже через два місяці Андрій пройшов автокурси по категорії «С та С1». А ще через тиждень уже працюва вводієм вантажного самоскида…

Вітаю я Андрій. Я був мобілізований до ЗСУ у першій хвилі. Я мав постійну роботу, а у березні 2014 року був з неї звільнений, так як чинне на той момент законодавство не передбачало збереження місця роботи за мобілізованим військовослужбовцем. Потім у серпні 2014 року на підставі змін до ст. 119 Кодексу законів про працю України мене було поновлено за попереднім місцем роботи, на яку я повернувся після демобілізації.

Після повернення додому у квітні 2015 зі мною почали відбуватися цікаві
трансформаційні процеси щодо сприйняття себе у системі взаємовідносин між державою Україна та її громадянами. І овва… за 2014 -2016 роки я почав розуміти, що війна з москалями нічому не вчить більше 80 % моїх співгромадян, що до органів державної влади повертаються колишні посіпаки Януковича і Ко, що права та закону як такого не має в цій державі, а є просто непорушні правила гри для окремої касти недоторканих депутатів, держслужбовців категорії А і Б, ментів, суддів, прокурорів.

І я почав ставити собі питання:
«А як?, де?, з ким? і навіщо ти працюєш, Андрію?». «Ти раб чи людина Андрій?»
«Як ти живеш і для чого ти живеш, Андрію?» «Що ти бачив, Андрію, в цьому житті?» У зв’язку з цим я замислився про звільнення з державної служби (з посади працівника юридичної служби Міністерства) за власним бажанням та
відкриття власної справи у сільськогосподарській сфері.

З 2015 по 2017 роки я звертався в різноманітні служби в пошуках адекватної та оплачуваної праці з метою акумуляції фінансів на створення власної справи, але зробив висновок, що або маю знайти кошти і час на здобуття нової кваліфікації (мінімум півроку), або їхати за кордон, так як з українськими зарплатами я буду відкладати на бізнес років 100. По факту вийшло щось наполовину. У березні я отримав закордонний паспорт, а потім подав пакет документів на отримання робочої візи у одній з країн єврозони.

У квітні на сторінці Деснянської спілки ветеранів АТО у фейсбуці я побачив інформацію про Центр AXIOS і вирішив звернутись по допомогу. Фахівці Центру на моє прохання знайшли для мене короткострокові курси водія-навантажувача та вирішили всі організаційні питання, пов’язані з їхнім відвідуванням і отриманням міжнародного сертифікату. Завдяки отриманим новим навикам я
планую знайти додаткову роботу за кордоном. Окремо дякую Михайлові Мартищуку та Марії Макусі, які своєю самовідданою та високопрофесійною працею підтримали і підтримують мене у моїх починаннях.

Р.S.
Жовто-блакитні наші прапори,
ми не переможні, шаблі до гори!
Буде Україна вільна, буде Ненька самостійна,
москалів на ножі, гей, гей, гей!